Підляська архаїка

Воротар у брамі поезії. (З химерних роздумів про Антонича і Лемківщину)

Начитавшись про, у дечому гностичну, психологію глибин Юнґа думаю, що Антонич-поет прийшов до нас із океану збірного підсвідомого, куди й назад повернув, скапнув краплиною у момент смерті. Але до Львова прибув із Лемківщини, яку ще дехто зве Лемковиною (можна б сказати – поселеною у карпатських горах Руссю-Україною), у чому сам зізнавався на сторніках літературної преси. Іменував там себе «Антоничем з-за Горлиць», який «вийшов з далекої Лемківщини», щоб стати її «співцем у загальноукраїнській поезії». Та ще й був співтворцем літературної групи, для якої придумав пов’язану з горами назву – «Недея»...

Останній із трилогії нарисів про Богдана-Ігоря Антонича.

Воротар у брамі поезії. (З химерних роздумів про Антонича і Лемківщину)

Битви і війни закінчуються, герої вмирають, а весна є кожного року, кожного року є молоді люди, які вітають життя та закохуються...

Перший із трилогії нарисів про Богдана Ігоря Антонича.

Воротар у брамі поезії. (З химерних роздумів про Антонича і Лемківщину)

Осінь: листя – золоте й червоне як кров; помазана сонцем усмішка світу за вікном... Не знаю чи є тут соняшний та багатоколірний дух антоничівського ліризму, але ця імпресія, написана мною зо двадцять років тому, здається на свому місці, адже Богдан-Ігор Антонич народився осінню, коли його рідна Лемківщина найгарніша...

Вступ до трилогії нарисів написаних у 100 і 101-річчя з дня народження Богдана Ігоря поета, тобто у 2009-2010 рр.